Меморіал

Хто першим загинув? Андрій, двадцять сім.
З Херсону. Смалив безупинно.
І вічно байки побратимам своїм
Травив. Був смішний, мов дитина.
Всміхнувся востаннє, як їхав в шпиталь.
Сказав: Підлатають, не бійтесь!
Та смерть натискала на газу педаль,
Щоб нам більше з ним не зустрітись...

Приспів:
Хай пам'ять солдатська, як меморіал, |
Усіх закарбує навіки! |
Хай вдавиться кров'ю російський шакал, |
Бо крові уже цілі ріки!.. | (2)

Хто другим поліг? Із Полтави Петро.
За сорок. Він був нам, як батько.
Хоч грізний на вигляд, в очах мав добро.
І бороду, мов у безхатька.
Його розстріляли, не взявши в полон.
Два місяці тіло лежало...
Де Хрест був Червоний? Де ділось ООН?
Ніщо його не врятувало...

Приспів.

А далі - один за одним: Льоха, Макс,
Артем, Тимофій, Сірий, Толя...
Розгублений Бог мовчки глянув на нас:
Що вдієш, мовляв, така доля...
Я помсту несу, ніби факел в руці,
За кожного буде відплата!
Та час не загоїть на серці рубці
Від кожного вбитого брата...

Приспів.