Бога немає...

Бога немає, - каже цей чоловік на сповіді.
Старається вкласти в слова свої спогади,
Слів ціле море, він тоне у цьому морі без краю...
Бога немає, - повторює він. - Бога немає...

Чоловік у камуфляжі, у забрьоханих берцях
Він говорить про жінку, і він говорить про серце.
Голос його тихий, але чути військовий вишкіл,
Каже: Серце її було схоже на книжку...

На цю саму, отче, що ви держите у долонях:
На обкладинці хрест, вона б замінила його на сонях.
Вона й була, наче сонях - зверху яскрава,
Всередині чорне насіння...
Все в ній говорило про можливість спасіння,

Про реальність любові, про необхідність надії,
Про усе, що уже не існує, чи принаймні не діє...
Священник звик говорити: На все воля Божа.
Зараз він відчуває, що так казати не можна...

Він довго мовчить, а потім зітхає
Бога немає, - повторює чоловік. - Бога немає...
Далі він каже: Її убивали довго, її убивали страшно...
Як там написано в книжці - випить до дна ту чашу?..

Вона випила, отче, чашу, повну по самі вінця,
Чому так багато страждання дісталось одній жінці?..
Я бачив її тіло, отче, я бачив її очі,
Затягнуті сизим димом...
Священник говорить: Шляхи господні несповідимі...

Чоловік питає: Отче, що кажуть у вашій книжці про війни?
Ця війна зробила мене жахаюче вільним...
Бога немає, отче, і це першопричина свободи,
Якщо ви вірите в нього - милосердного, білобородого,

Передайте йому каяття, перекажіть, що від мене
Передайте також - я більше не братиму полонених!
Чоловік іде. Кроки його важкі,
Замість серця - кривавий згусток...
Священник дивиться в книжку. Всередині пусто...