Присвячується полеглим захисникам України

Стоїть весна у тихому жалю,
І вітер шепче крізь похилі віти...
Про стежечку нестоптану твою,
Про молодість, якій би жити й жити.
Про мрії, плани, задуми твої,
Про сокровенне, що носив у серці,
Навіть про те, що в рідному краю
глибокий слід лишили твої берці.

Не повернувся ти... Лише печаль
У чорній хустці стала край порога.
Тебе прийшли провести в вічну даль
Краплистий дощ, село усе і школа.
З тих пір думки і плачуть, і мовчать
Без зайвих слів - бо вже вони не треба,
А спогади, мов журавлі, летять,
Несуть твоє ім'я аж ген до неба.

І я, коли дивлюсь у синю даль,
У хмарах бачу контур силуета:
Сидить за партою мій учень Олександр -
На спині крила, в біле він одітий.
Тепер твій дім - за обрієм земним,
Там зіркою твоя душа палає,
А серпик-місяць в небі молодий
Немов на гойдалці твоє ім'я гойдає.