Я вимовлю світ, у якому нема Росії

Між тими, хто вірить, і тими, хто ні, - війна:
Виламує очі, горить на сухих повіках...
І горе говорить, що вижити - теж вина,
Й сотворення світу, і дому, і чоловіка...

Отерплого з болю, у жилах якого - ртуть,
В легенях якого - смерть, а в очах - прокльони,
Вина устократ... Бог каже: люби і будь,
Та серце стає... Від видива кров холоне...

З якою душею я виживу в цій війні?..
Душа повернутись просить у дні забуті...
Оплавився камінь... Країна горить в огні...
Отруює світ невидимий запах ртуті...

Волання о пімсту - без сліду мене у нім...
Та все ж я волаю, Боже: Ти чуєш, Боже?..
А як будувати час і творити дім?..
Любити - з якого серця? Бо це - не може...

Я вірю, що все у мові - і кров, і піт...
І місто, що сяє. І добрий сіяч, що сіє.
Я вірю, що все у мові, і час, і світ.
Я вимовлю світ, у якому нема Росії!..

І буду любити далі у цій війні!..
І буду творити мовою серед раю!..
Я буду любити, зцілена або ні...
А зараз не можу... Зараз лише караю...