Допоки квітне мить бузку

Допоки квітне мить бузку,
У смерть повірити не можна:
Ще б жити й жити у садку,
Де так божественно-безбожно
Панує паморок-парфум
І гасне приспана свідомість...

Де тільки цей бузковий шум,
Де тільки цей бузковий полиск,
І фіолетовий танок
Квіток у сонячнім повітрі...

О ні, коли цвіте бузок,
Ніхто не має йти зі світу!
Але вони ідуть і йдуть,
І розчиняються у квітах...

Аби навічно жити тут,
Аби між нас навічно жити
Тремтінням ніжних пелюсток,
І світла променем тремтливим...

Та все ж... Коли цвіте бузок,
У засвіти - то неможливо...
Як то можливо? Раптом смерть,
Коли земля стікає цвітом...

Коли так хочеться ущерть
Вдихати повні свіжі віти,
Робити за ковтком ковток,
А потім ще, а потім знову,
І жити, хоч поки бузок,
Поки триває мить бузкова...