В чужих музеях

В чужих музеях про свою війну
Шукав я хоч якоїсь благовісти,
І як по щирій правді відповісти,
Що крушить брами людськости й цноти? -
Людська злоба меткіша від балісти...

Мечі, булави й смертоносні стріли
Сховав був Марс у похололих муз,
Що полохливі плакать перестали
Й покірні, мов згвалтовані весталки
Його жовнірським хтивостям догідні,
Якусь солону рідину спивали
Своїми скам'янілими вустами...

І враз ні сліз, ні голосінь, ні мук,
Лише знаряддя смерти ладно вбрані
У златні панцирі, гербовані ринґрафи
Для герців на Ареєвій арені
Белонною освячені на вбивство.
Тут храм її таємний.

Й тріумфальні брами,
І сурми, урни, обеліски, барабани,
Й усіх героїв незліченні рани:
Лицарів, воїв, кметів, посполитих.
Людей людьми за щось колись убитих
Аби сповняти кратери рудою,
Аби криваві ріки легітимно лити.

І вповідала Кліо безупинну
Про щось поважно, часом і дратливо
Силкуючись згадати сливе
Всіх поіменно...
Й не впоравшись з епічним співом
Згубила датам і героям лік,
Які за честь і волю десь упали
І в Марсовому полі записали
Кривавий синкретизм людських століть.

В своїх музеях про чужу війну
Волів би я шукати благовісти...