Пісня про солдатські чоботи

Ви чуєте: чобіт лунає стук,
Птахи летять, мов янголи біди.
Жінки у вікнах дивляться з-під рук –
І ви, звичайно, знаєте, куди.

Ви чуєте: гуркоче барабан...
Прощайся з нею, хлопче – треба йти.
І рота йде в туман, туман, туман...
Минуле ж виринає з темноти.

А де ж та мужність, воїне, у нас,
Як вийде повертатися наказ?
Її, либонь, жінки у нас крадуть,
І пташеням за пазуху кладуть.

А ось і ті жінки, що снились нам:
Стрічають нас і вводять, як у храм,
Через поріг в омріяний наш дім –
Де пахне все то рідним, то чужим.

А ми на це махнемо: а, брехня!
А ми – в майбутнє: світло і весна!..
А у полях жиріє вороння,
А нам у спину дихає війна...

І знову вдарять чоботи у брук,
Птахи летять – полки крилатих куль.
Жінки у вікнах дивляться з-під рук –
В потилиці, пострижені під нуль.