Дими...

Дими, дими над сивою землею
Пливуть у безмір, стеляться у сон
Там, де невідворотність і кордон
Змішалися з небесною межею
У павутинні обгорілих крон...

А в тих димах ні посвіту, ні мряки,
Ні втіхи золотої, ні жалю.
Лише краплини-роси кришталю,
Лише примарні невловимі знаки,
Немов дороговкази кораблю.

Кохана, знай, оці дими не вічні,
Зійдуть на пси, розвіються, як дим,
Мов ряботіння в дзеркалі води...

Уже недовго, десь, можливо, в січні
Я стану, мила, знову молодим
Без болю в серці, без ломоти в тілі
І мороку минулої зими...

Нас знайдуть серед лютої пітьми
Мій ангел чорний і твій ангел білий.
А поки що дими, дими, дими...