Балада про боротьбу

Серед давніх казок та вечірніх новин,
Серед вогнищ осель та книжкових полиць
Мирні діти зростали, не бачивши війн,
І страждали лише від нікчемних дрібниць.

Дітлахам не до серця що побут, що вік,
Й задавали ми перцю усім, хто не втік.
Нам на штанях матусі латали дірки,
Ми ж, як вегани – смузі, ковтали – книжки.

Налипали чуби на спітнілі лоби.
Був шаленим потік відчайдушних думок.
І бентежив нам голови смак боротьби,
Що летів з пожовтілих на нас сторінок.

Ми були молоді, ми дивились кіно,
Ми не знали тоді – як насправді воно:
Як боронять кордони, як б'є автомат,
Як спалахують дрони під залпи гармат.

В казанах, де кипить суміш війн або смут,
Стільки тла для уяви малих дітлахів.
Ми, як грались в дитинстві, на ролі паскуд
Зазвичай призначали своїх ворогів.

Охолонуть не давши ворожим слідам,
До нестями кохавши оспіваних дам,
Обираючи долі, завжди в боротьбі
Віддавали ми ролі героїв – собі!

Повернути роки, як вертають борги,
Неможливо, і вже розрива на шматки
Розуміння того, що твої вороги
Ті ж самі у дитинстві читали книжки:

Хто співав про киян та про "Чорний тюльпан",
Хто писав про дозори, хто був д'Артаньян,
Хто співав для туристів, знімав фільм про джаз,
Раптом в ролі фашистів побачили - нас...

Коли зносить ракета сусідній під'їзд -
Переходиш з ниття на звіряче виття!
Чи дитячих книжок так спаплюжився зміст
В тих, хто мозок свій перетворив на сміття?

Не награлись колись у дитинстві вони?
І тепер – подивись! – як жахіття війни
Повернути вдалось, наче в дикому сні...
На Ваганькові хтось провернувся в труні...

Якщо ти свій талант на поталу віддав,
Як прийшов окупант – ти його привітав,
Якщо вірив у підлі ворожі казки –
Не навчили нічому тебе ці книжки.

Якщо ти проривався крізь мінні поля,
Землю ти рятував, і зраділа земля,
Перемогу дістав у цій клятій війні -
Неважливо, читав ти в дитинстві, чи ні...