Тварина

Привіт, мій темний бік,
Я скучила.

А це нуднувате місто
Двадцять першого століття:
Торгівельний спокій,
Комфортна скутість
Кав'ярень та бутиків,
Метушня зростання,
Кітчевий екстер'єр
Із квітами й занепадом,
Утома від поверхні...

Ти так хотів зазирнути,
А що під цим...
Не знав, чому так хочеться
Цього насправді, та річ у тім,
Що ти шукав тварину - ту,
Що завжди перша між усіх
Тварин, чекає у тіні,
Живить тебе зсередини,
Коли заснули всі живі
Та зникли мертві.

Ти хотів побачити, де саме
Світло цивілізації її сховало.
Аж бог послав війну,
Точніше - ворог.
В основі всіх речей у світі -
Незграбний парадокс.

Ти ж бачив, як тварина
Розкривала себе по крихті:
У дзеркалі - ці інші очі,
Цей погляд із первісною темнотою,
Далека небезпека, яка
Ще не зрушила повітря,
Тотальна ніжність,
Недовіра, що межує
Між мудрістю та самодурством,
Перша побачена кров, утома -
І вона приходить у тебе,
Коли найменше її ждеш.

Тварина чує, ще не знаючи.
Тварина мусить бути ірраціональна,
Аби спасти себе.
У неї є тільки вона,
Її самотність у вилиняному хутрі,
Дитя, яке потрібно рятувати,
І стара любов -
Пара, з котрою виживали
Серед мороку і зла.

Більше навряд чи щось є:
Первісний хаос та руйнація.
Людина знайшла себе цілу,
Коли побачила у дзеркалі,
У своїх очах, тварину,
А потім так само втратила себе.
Коротка мить цілісності,
Що минула...

Я бачила очі,
В яких людина згасла...
Я тішилася тій тварині,
Що її перемогла!
Ми давно забули,
Хто із них був першим.

Привіт, мій темний бік,
Я скучила...