Балада про Володимира Івасюка

Голгофа українських муз
Там, де зійшлися хрест і пісня,
Хоч, може, здатися комусь,
Що ці поняття несумісні.
Тому що в пошуках творця
Ми не відкрили новий вимір,
Як нам колись пообіцяв
Старий хреститель Володимир.
Мабуть, апостол і вівчар
Передбачав над нами сонними
Орденоносних яничар
Із батогами телефонними.
І захищали, мов шолом,
Чутки, що час вділяв нам дрібкою,
Про Володимира з хрестом
І Володимира зі скрипкою.

Церкви вокзалів і дворів,
Консерваторні зали скверів
Навчали нас подвійній грі,
Де завжди вигравала скверна.
За небажання донести
Життя нагадувало круто,
Що від версти і до версти
У два ряди залізна рута,
Червона від даремних спроб
Прорвати коло зачароване,
А нам хоч мить почуть було б
Відверте, не відредаговане.
Всемилостивійшим перстом
Чи загратованою шибкою...
Напевне, той, що із хрестом,
Благословив того, зі скрипкою.

Точились одностайні дні,
Не існувало слова "гласність",
Вслухаючись в його пісні,
Ми з часом доросли до власних.
І вибирались з манівців
Ватагами і поодинці,
Коли Ротару з Чернівців
Співала ще по-українськи.
І далі будуть захищать нас
Від потворної мізерії,
Від неуміння помічать усіх
Бажаючих імперії,
Ті самі істини прості,
Тисячу літ тому народжені,
Про перемогу на хресті
В ім'я мелодії відродження!