Ласощі дитинства

Запитайтесь маленьких дітей,
І у відповідь скажуть вам діти,
Що є двоє щасливих людей:
Це трамвайний водій та кондитер.

Уявіть той казковий трамвай,
І що в ньому вам тільки три роки,
В шоколаді і ніс ваш, і щоки,
І скажіть мені, чим це не рай?

Там запахи м'ятні
І зовсім немає проблем,
Торти ароматні,
Тістечка, морозиво, крем.

Какаове море
І вафлі солодкі хрумкі,
І щирі дитячі образи та горе,
Як щось не купили батьки.
І щирі дитячі сльози та горе,
Як щось не купили батьки.

Та немає туди вороття,
У солодку казкову країну.
В нас розумне доросле життя,
Ми забули у собі дитину.

Тільки й того, що двічі на день
Кинем ложечку цукру до чаю,
Трясемось у скаженнім трамваю
І глухі вже від його "дзень-дзень".

Нам років багато,
У нас невибагливий смак,
Рогалик на свято,
Ще й добре, якщо воно так.

Подякуєм долі
За наші спокусливі сни,
Один лиш єдиний у них є недолік,
Бо дуже короткі вони.

Де ж ви тепер, запахи мого забутого дитинства?
А той фантастичний смак звичайнісіньких
Ірисок з новорічного подарунку?
Невже ж, то все тільки у далекому минулому?

Хто повірить у казку свою,
Той зустріне не тільки в уяві.
Моя казка в карпатськім краю
Біля мене живе в Станіславі.

Там є дивна країна чудес,
Де цукрові поля та пустелі
І дерева ростуть з карамелі,
І зефірна гора до небес.

Підхоплює вітер,
Несе запахів тисячі,
То сивий кондитер
Чаклує у день і в ночі.

Той вітер вирує
І в місті, і в кожнім селі.
Ми ласощі свого дитинства смакуєм
І знову ми - діти малі.