Балада про страх

Ти спіткнувся об корінь і впав,
Засліпила висока мета,
Будні квапили: Швидше, мерщій!
Доки не розхитали основ...
Від колін до карачок так близько -
Один лише вивід хребта,
Тільки руки влипають у щось -
Ні, мій любий, це зовсім не кров...

Поза шкірою, наче мороз,
Сивиною виходить минуле,
Краплинами поту холодного
Проситься праведний гнів.
Як живеться вам, люди, яких
Півстоліття тому обманули,
Наказавши шукати між ближніх
Своїх ворогів?..

Ось коріння словесного блуду
І наших сьогоднішніх скрут,
Прокидаються розум і гідність,
Та глуздом прикинувся страх,
Що повернуться жорна історії,
Перших на млині зітруть,
А наступні кричатимуть голосно
В черзі до млину "Ура!"

Зачиняються вже табори,
Імена повертаються чесні,
І правда з високих трибун,
Що етапами йшла крізь роки.
Як живеться вам, діти батьків,
Переселених в царство небесне,
Як віриться в наше сьогодні,
Бачиться завтра – яким?..

Хтось питання за давністю літ
Намагається зняти чимдуж,
В'є з амбіцій товсті мотузки:
Дружба в петлях слизьких зависа.
І спалахують мертвим світінням
У темряві втрачених душ,
Наче стрілки годинникові,
Вуса генералісимуса.

Віру в ідола, наче кришталь,
Захищає невіглас від краху,
Пропонує розумник лише
Надкусити отруєний плід.
Опромінила наших батьків
Назавжди радіація страху
Так, що діти були нею вражені
Ще до появи на світ,
До появи на світ!

Всі епохи безпам'ятний раб
Був потрібний тирану украй
Для піднесень, які уривалися
Звуком ганебних падінь.
Знов коріння історії рве
Битий шлях в обезлюднений рай.
Ти спіткнувся об нього і впав
На коліна в чеканні біди.

А її все нема і нема.
Ще не визрів духовний Чорнобиль,
І свіжого вітру пориви,
Здається, не надто різкі.
Як ми будемо жити тепер,
Без чекання знайомого, щоби
Хтось зробив із почутого висновки,
Страшно сказати – які...