Пісня про битву на Калці 1224 року

Приде неслиханая рать, безбожні мовитяне,
Рекомие татарове, прийдоша на землю половецькую.
Бившу же совіту всіх князій во граді Києві,
Створиша совіт сице: "Луче ни би єсть прияти
Я на чюжой землі, нежели на своїй".
Тогда бо біяхуть Мстислав Романович в Києві,
А Мстислав в Козельскі и Чернигові,
А Мстислав Мстиславич в Галичі,
То бо біяху старійшини в Руской земли.
Юрія, Юрія же князя великого Суждальского
Не би в том совіті.

Оттуду же ідоша осєм дні до ріки Калки.
Стрітоша і сторожеве татарскі.
Сторожем же бившим з ними, і убієн бисть
Іван Димитріївеч, іная два з ним.
Татаром же от'їхавшим, на прочьє ріці Калки,
Устрітоша і татарове половецькі полки руськії.
Мстислав же Мстиславлич повелів вперед
Перейти ріку Калку Данилові сполки,
Іним полком з ним, а сам по нем перейде,
Їха же сам во сторожі.
Видивше же єму полки татарьскії,
Приїхав рече: "Воружітеся!"

Князь вжада води, пив почути рану
На телесі своїм,
На брани не позна єя, кріпости
Ради мужества возраста своєго.
Бі бо дерз і храбор, от глави
І до ногу єго, не бі в ним порока.
Бисть побіда на всі князі руськії.
Тако же не бивало никогда же.
Татаром же побідившим русьскій князя
За прегрешеніє християнськеє, прийшедший.