О, панове, вже осінь!

О, панове, вже осінь - золота осінь!
Не повернути літа-літечка назад...
Вітер з віт зриває листя і розносить,
В глибокій задумі стоїть осінній сад...

Ніби вчора тут ходило красне літо,
Пригощало з рук медовими плодами,
Для душі цвіли троянди, ніжні квіти,
Соловей звеселяв земний рай піснями...

Здавалось, що літечко нескінчене,
Море сонця, тепла на золотім піску,
А воно, як пори року, швидкоплинне
І пливе час за водою в ріку стрімку...

Злетіли у вирій роки за роками
І ніхто їх не може на мить зупинить...
Літечко полинуло за журавлями,
Те, що не збулось, душа болить і щемить...

Раділи, що юні, молоді, красиві
На крилах мрій злітали до зір у світи...
Закохувалися і були щасливі,
Легкою ходою йшли вгору я і ти...

О, панове, вже осінь, холодна осінь!
Літо пакує свій пишний наряд в скриню,
Летить птахом до сизих хмар, "сонця просить"
І вітає край доріг осінь-княгиню...