Намисто

Жовте сонце яскраво нам світить над містом,
Я тобі подарую сріблясте намисто,
Я блукаю там, де люди, я шукаю де сісти,
Я не розмовляю з тобою навмисно.
Тихий вітер ледь торкає зелені крони,
На даху, на моєму спочивають ворони,
Я збираю пожовкле затоптане листя,
Я не розмовляю з тобою навмисно.

Серед гілок зелених, трави й осокори
Я шукаю, я шукаю свій вчорашній вівторок
І у темряві мирній хтось візьме і свисне,
Я не розмовляю з тобою навмисно.
Святкувати я не буду цю печальну подію,
Побоюся змарнувати я останню надію,
Я збираю пожовкле затоптане листя,
Я не розмовляю з тобою навмисно.

Спочиваю на стелі, міцно ковдру тримаю,
Я тебе не шукаю, я тебе не благаю
Та сумую без тебе і чекаю, тож звісно,
Але я не розмовляю з тобою навмисно.
І знов вітер ледь торкає зеленії крони,
Біля мене на стелі спочивають ворони
І збирають замість мене затоптане листя,
Я не розмовляю з тобою навмисно...