Ромашка

Пам'ятаю тебе
В полинялій червоній хустині,
Білим вогником тліла ромашка в смаглявій руці.
На пероні шуміли над нами гілки тополині
Та летіли в степи до високих могил вітерці.

Не клялись на прощання,
Та й клятви були ті даремні.
Ми навіки злили в дружній потиск нпружених рук
І кохання своє, і колючу нестриману ревність,
І надію на зустріч опісля тривожних розлук.

Прогудів паротяг.
За горою луна відгукнулась,
Наче десь із-за гір на перон напливала гроза.
Поїзд рушив, і ти, мов тополя струнка стрепенулась,
А на землю з очей покотилась гаряча сльоза.

Розлучилися ми...
Розлетілись, як птиці, по світу...
Не одне уже літо шумить густа ярина.
Не одне уже літо немає привіту,
тільки спогад як терен терпкий вирина.

Промайнуть і літа...
Одцвітуть, як пелюстки півоній,
Покохаю я іншу, можливо ще кращу, ніж ти,
А тебе не забуду.
В маленькій хустині червоній
Польовою ромашкою будеш ти в мріях цвісти.