Пісня про зрадливе кохання

Над водою верба, ледь колишуться віти
І легкий вітерець в річці хвилю здійма.
Ми з тобою зустрілись, щоб вічно любити, |
А щоб нас розлучити, в світі сили нема! | (2)

Я була молода, школу лиш закінчила,
Ти здалека приїхав у моє село.
Я ніколи нікого іще не любила |
І це першим коханням, насправді, було! | (2)

В теплу місячну ніч, зорі в річці купались,
Десь гітара співала журливі пісні.
Ми з тобою любились, ми з тобою кохались |
І у вірній любові ти клявся мені! | (2)

Ми з тобою кохались всю ніч до світання,
Ти до серденька свого мене пригортав.
Ти мені шепотів про безмежне кохання, |
Говорив, що ніколи ще так не кохав. | (2)

А коли закінчилася ніч горобина,
Мене вдома чекала подруга моя.
І сказала вона, що у тебе дружина, |
Що у тебе дитина, що в тебе сім'я. | (2)

Впало листя з дерев і зів'янули квіти,
Там де ми зустрічались - пожовкла трава.
Ти казав: нас не зможе ніщо розлучити, |
Але були зрадливими твої слова. | (2)