Надія

Стрілась мені ти серед літа,
Наче та квітка, росою вмита –
То був сон, чарівний сон...
Очі, мов чисті два джерельця
Поглядом ніжним торкнулись серця
І взяли у свій полон...
Хто ти така – струнка, вродлива, -
Коси, мов променів сонця злива,
А вуста, як маків цвіт?
А ти мовчиш і зриваєш квіти...
Прошепотіло мені літо ім'я твоє: - Надія...

Моя ніжність, моя мрія – Надіє, Надіє!
Світ чарівний, бо в нім ти є –
Ніжний погляд твій ловлю!
Хай кохання пломеніє, хай серця до віку гріє, -
Я люблю, тебе люблю, Надіє! Надіє!

Дні промайнули і знову осінь
Золотом стежку ту заносить,
Де ходили вдвох колись.
Скоро й зима, чаклунка біла
Повипускає заметілі, -
Де ти мила, озовись!..
Ти нагадай те наше літо, -
Чисте, дзвінке, росою вмите, -
Я прошу, усе згадай!
Вернешся знов до мене – вірю,
Бо вже шепоче весняний вітер
Ім'я твоє: Надія!..

Моя ніжність, моя мріє, Надіє, Надіє!
Знов трава зазеленіє,
Зачарує світ весна!
Хай кохання пломеніє, хай серця до віку гріє –
Ти одна у моїх снах, Надіє!