Чарівниця

Як по небу, небу, по зірчатому,
Місяць подивований блука,
Зіроньки підморгують очатами:
Ой, відома тайна їм яка!
І деревам стало також весело,
Ніби знов їм весну зустрічать.
Горобці цвірінькіт свій розплескали:
Знайте всі закохане дівча!

І також непоказна здавалася,
Зовсім непомітною була...
А чи їй од мавок нашепталося –
Вмить вона взяла і розцвіла.
Й сонячні в очах їй грають зайчики,
І уся тремтлива, мов з роси,
Навіть особливе щось у зачісці –
Зви хоч королевою краси.

До вподоби всім, хто не подивиться,
Перехопить подих парубкам.
Ах, ступає як вона, вродливиця! –
Кажуть люди, всміхнені думкам.
І хмарини, вітром не розлякані,
Шепчуться тихенько знов і знов:
Чарівниця з нею йде, погляньте-но,
Ймення чарівниці тій – любов!