Спогад скрипаля

Сидить сумний скрипаль на підвіконні,
Вчорашній вечір з пам'яті не йде,
Самотня скрипка тужить на ослоні
Та нині струн смичок не доторкне.
Сьогодні серце струни натягнуло
І без смичка мелодія звучить,
Тебе нема, ти, ніби сон, минула,
Лиш спогадом бринить у серці мить...

Приспів:
Бо ти, мов зірка, вийшла із-за хмари,
До мене посміхнулася здаля,
А ще якісь розсипала ти чари –
Заполонила душу скрипаля...

Як твій цілунок уст моїх торкнувся,
Вернулась, ніби, молодість моя,
Благала ти: "Мій милий, чи забувся?
Я ж не твоя, згадай, я не твоя..."
Благала ти, ще дужче цілувала,
І пригорталась, в щасті мліли ми.
Здавалося, нам доля дарувала
Весняну казку посеред зими...

І ти, мов зірка, вийшла із-за хмари,
До мене посміхнулася здаля,
А ще якісь розсипала ти чари –
Заполонила душу скрипаля...

Минула ніч і я один зостався,
Тебе літак у даль кудись поніс,
Мій Ангеле, з тобою б я подався,
Та до землі корінням вже приріс...
Мене ревнує скрипка на ослоні
І дощ сумний в віконне б'ється скло,
Я голову схилив в свої долоні,
А вчора ж щастя в них було...

Приспів. (2)

А ще якісь розсипала ти чари –
Заполонила душу скрипаля...