Балада об прокуренім вагоні

Як дивно й боляче, кохана,
Корінням сплівшись і гілками –
Як дивно й боляче, кохана,
Роздвоюватись від пили.
Не заросте на серці рана,
Проллється чистими сльозами,
Не заросте на серці рана –
Проллється краплями смоли.

– Допоки дишу, поряд буду –
Душа із кров'ю неділимі, –
Допоки дишу, поряд буду –
Любов і смерть в узлі тугім.
Ти понесеш з собою всюди,
Ти понесеш в собі, любимий, –
Ти понесеш з собою всюди
Родиму землю, отчий дім.

– Та як в душі моїй так пусто
Від жалю й суму незцілимих,
Та як в душі моїй так пусто
Від розставання самоти?
– За розставанням буде зустріч,
Не забувай мене, любимий,
За розставанням буде зустріч,
Оба вернемось – я і ти.

– Та якщо я безвісно кану –
Короткий промінь дня швидкого, –
Та якщо я безвісно кану
У морок зоряних світів?
– За тебе я молиться стану,
Щоб не забув земну дорогу,
За тебе я молиться стану,
Щоб ти вернувсь, щоб уцілів.

Трясучись в прокуренім вагоні,
Він став бездомним і смиренним,
Трясучись в прокуренім вагоні,
Він напівплакав, напівспав,
Коли на горнім перегоні
Страшним зігнувся поїзд креном,
Коли на горнім перегоні
Від рейок раптом одірвавсь.

Нелюдська, потойбічна сила,
В одній всіх трощачи давильні,
Нелюдська, потойбічна сила
Земне відторгла від землі.
Й нікого, ні, не захистили
Ні ждана зустріч, ні моління,
Й нікого, ні, не захистила
Рука, що кличе звіддалі.

З коханими не розставайтесь,
З коханими не розставайтесь,
З коханими не розставайтесь,
В них всею кров'ю проростіть, –
І кожен раз навік прощайтесь!
І кожен раз навік прощайтесь!
І кожен раз навік прощайтесь!
Коли йдете хоча б на мить.