Дівиця

Йшла дівиця по вулиці,
Рип-рип-слід під чобітками,
Рум'яна, як полуниця,
В хустці коси колосками.

А за нею сніг нищечком
Собі йде, собі йде
І стежечку по словечку
До розмови кладе.

Розповідь мені, дівчино,
Хто ти і як тебе звати?
Де уся твоя родина?
Де твій батько і де мати?

Розповідь мені, дівчино,
Куди йдеш? Куди йдеш?
Да у плетеній торбині,
Що несеш? Що несеш?
Я за так не одчеплюся,
Так, що мусиш отвічати!

Як багато будеш знати,
Так на завтра і розтаєш!
Ім'я моє таке чудне,
Скажу, не запам'ятаєш!

А уся моя родина,
То і є я сама,
Бо ні батечка ні неньки
Вже на світі нема,
А торбина на хлібину,
Бо в кишені гривню маю.

Чи пшениця не вродила,
Чи мукою не розжилась?
Чи із піччю посварилась,
Чи на дрова поскупилась?

Чи в усьому винна курка,
Що яєць не дала?
Шо ти хліба до празника
Не спекла, не знесла.
Чом ідеш по чужих людях?
Одповідь мені на милість!

І пшениця уродила,
І мукою запаслася
Й курка зара так несеться,
Як ще зроду не неслася.

Та не знаю я: навіщо
В тісті руки місить,
Як за тую паляницю,
Лиш було б чим платить?..
Чоб це я, як гроші маю,
Та й коло печі б товклася?!?