Образа

Вихідний прийшов, ми знов удвох сидимо.
Щось говориш ти мені, але всеодно,
Ображаюсь я, що каву ти не подав,
Не так на мене глянув, і щось не те сказав.
Постукав зайчик сонячний у наше вікно,
Та радість затьмарило чиєсь чорне крило.
І так я розумію, що образи смішні,
Але слова так ранять, нерозважливі твої.

Приспів:
Ну, чому сидиш одна ти у самоті?
Чом на мене дуєшся ти знову і знову,
Хочу зав'язати я з тобою розмову,
Та слова приходять все не ті.
Сльози тебе душать і образа в душі,
І уже не витягнути в тебе ні слова,
Мовби ти із леду королева казкова,
А в очах і в серці - заметіль.

Мабуть, я зранку встала не з тієї ноги,
Хоч свіжий букет квітів вже приніс мені ти.
І сітку павутини знов образа снує,
Та більшої уваги я від тебе хочу ще.
Скувало серце кригою посеред весни,
І лиш твоє тепло так допоможе мені.
Ти не дивись що ніби недосяжная я,
Та всеодно я хочу бути тільки твоя!

Приспів. (2)