Спогад срібної ночі

У срібну ніч, карпатську ніч
Знов ти мене в срібну казку поклич.
Через гори поклич, через гори-відроги
Через сум і тривоги ти мене знов поклич.

Був срібен сніг, був срібен сніг,
І срібна даль тих тривожних доріг
Тих юнацьких доріг, що на мене чекали,
І що нас розлучали у цю зоряну ніч.

У срібну ніч, карпатську ніч
Утри сльозу, що скотилась із віч.
Із ясних твоїх віч, щоб була знов такою,
Як тоді, молодою в незабутню ту ніч.

Був час розлук, був час розпук,
Але було і тепло твоїх рук.
Твої зоряних рук, що мене обіймали,
Що мене зогрівали у всі роки розлук.

В срібну ніч, карпатську ніч
Знов ти мене в срібну казку поклич.
Знов мене ти поклич, і до тебе прилину,
Хоч на мить на єдину, я у срібну ту ніч

Були сніги, чужі сніги,
Сніги тайги у завіях пурги,
Безнадії пурги, не давав мені згинуть
Тільки спогад єдиний, у цю зоряну ніч.