Вже сонце низенько сідає надвечір

Вже сонце низенько сідає надвечір,
Ховає проміння пелюстку чарівну,
Накинь, мила, ніжний шалик на плечі!
Кольору неба парчеву нитку золоту.

Як зоря зійде, підемо в зелений гай,
Там соловейко про кохання співає пісні,
До півночі будемо дивитись у небокрай,
Де квітне зорями наша весна - літа молоді.

Посидимо у надвечір'я там, під вербою,
Вона довгі віти - свої коси - купає в ставку,
Там явір на скрипці виграє над водою,
І закружляєм, як лебеді кохання, у танку.

Вечірнє небо розлилося багрянцем...
Подивись, кохана, як сяють зорі ясні...
У запашних травах запахло рум'янцем,
І на долоні літа згасають серпневі дні...

Послухай, як у тиші водиця хлюпоче...
Відзеркалює місяця на човнику зоря,
Не спиться закоханим, їх серце тріпоче -
І тримає у полоні зоряна ніч осяйна!..