Люби, козаче, українку

Ти люби, кохай, козаче, українку,
Бо вона дана небом твоїй долі!
І веди до вінця кохану жінку,
Зустрічай з нею вечір, ясні зорі!

Ця дівчина - красуня, немов циганка,
І до пояса довга-довга пишна коса.
Її посміх щирий, як сонечко зранку,
О, поглянь, друже, - це українська краса!

Художник змалював ніжну вроду,
Її образ немов на іконі Мадонна.
Дивлюсь на неї, як у чисту воду,
Очі сині-сині, як океан бездонний...

Біленьке личко, чорні брови, як птиці,
Уста малинові, солодкі як мід.
Її душа - це храм, цілюща водиця,
Заговорить - розквітає ліловий квіт...

Піду назустріч долі... Зупиню її...
І запитаю: Звідки родом? Як звати?.
Мрію про неї!.. Закохавсь у очі голубі!..
Хочу її, як світанок зустрічати!..

Прошу тебе, прийди на берег Щастя!
Буду чекати у смерековім гаю!
Ти - жадана мрія, любові причастя,
Синьоока, зірко, тебе люблю, кохаю!..

Червоним маком умаїла своє волосся,
А свої очі сині підвела для краси,
У Вишиванці є золоте колосся,
Вишите узором серед білої зими!

Ти люби, кохай, козаче, українку!
І подаруй їй море квітів з роси!
Заспівай її серцю пісню дзвінку,
Вона стане твоїм раєм серед зими!..