Русалонька

Біля річеньки, в тихому краю,
Дівонька жила зовсім юная,
Ще коханою, досі не була,
А весною з тої річеньки-води
Вів коня напитись лицар молодий.
І у грудях серденько
Трепетно забилося,
У ясного лицаря в руках,
Як же мило й лагідно
Їм тоді любилося, -
Бачив тільки місяць в небесах!

Як пройшла весна, знову дівонька
Все чекає, глядить, а на тім березі
Милий з іншою коника поїть...
Що ж ти, лицарю, забув свої слова?..
Правду кажуть: Так в людей чомусь бува...
Із гори у річеньку з відчаю пустилася,
Лицарю, про мене забувай,
Бо дівоче серденько на двоє не ділиться,
Стану я русалкою, прощай!