Вечірній романс

На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...
Я би в друга сьогодні коня просив
І в корчму від тебе втікав.

Тільки місячні коси твої летять
Крізь шляхи снігові мої.
А в корчмі на гітару ридає тать,
Наче брат усіх солов'їв.

Нетутешнє таке щось навіки тут,
Сива пластика тіл і душ...
А циганок любов – як розлита ртуть
На мою світову біду.

Над свічками висить сигаретний дим.
Хочеш, в Бога вір, хоч – не вір...
Я від тебе іду таким молодим,
Бо й життя – мов короткий вірш.

Ще за всім пожаліємо ми колись.
Ну і що? Буде милим сон.
Журавлі он поплакали – і знялись,
Бо природи такий закон.

Хто обмане себе, той щасливий тут.
А хто чесний – щасливий там...
Місяць плаче. І сльози-роси течуть.
Зійде сонце – з чужим ім'ям.
Зійде сонце – з чужим ім'ям.

На добраніч, поля. На добраніч, ліси.
Безпритульність якась така...
Я би в друга сьогодні коня просив
І з корчми до тебе втікав...