Берег кохання

Берег моря штормить, я стою на причалі.
Вірні друзі в думках – поруч з ними прожив.
І ту першу любов, що лишила печалі,
Як Богиню кохав, вберігав, дорожив.
На вітрилах судьби ми пройшли через днини
У безмежне світи, що стекли не дарма,
В справах друзі мої промайнули, як тіні.
Залишились в думках, навіть, сліду нема.

Приспів:
Покотилась сльоза гірким виміром долі
Із блакиті думок у життя золоте.
Моя зрілість знайшла сивизну на порозі,
Хоче вити з дверей у жаданні світи.
А морська далечінь з небокраю осіла.
Засріблила в душі, задзвеніла, мов бриз.
Десь в тремкій глибині залишилась надія
Повернути тебе і кохати до сліз.

Вітер очі журить, дощ цілує обличчя.
Розходилась печаль поміж днів і ночей.
Самотинно мені, без солодкого сміху,
Без родинних розмов, без коханих очей.
Як роки повернуть, як в минуле полинуть
На ту стежку штормів, на той острів тривог?
Цінуватиму час, кожну мить і годину
За ту першу любов, що ділили на двох.

Приспів.