Ти мовчиш

Ти мовчиш, — у твоє мовчання
Запливаю, неначе в море...
Я до ранку тобі розтану,
Чи розсіюся, мов туман...
Ці зів'ялі троянди чайні
Про кохання твоє говорять...
Я ніколи ще не тримала
Дивовижних таких троянд...

А від мене тоді пішов ти
Цілувати ту грішну осінь,
Ще пригадую: як стояла
Із трояндами у руках...
Захотілося проколоти
Шипами і сиву просинь,
Та від смерті порятували
Сон і вірші, і Бог, і Бах...

Ти радів тій чомусь недовго,
Бо минає, як все минає,
Чи залишила слід чи ти їй,
Як пекучу на серці — грань?!!
Повертався до себе довго,
Виїжджав останнім трамваєм,
Проступає тату на шиї,
Вже у тебе — самотня герань...

Ти не знаєш як лікувати |
Ту нестерпну страшну самотність... |
Роздаєш грандіозні знижки |
На Адамовий перший гріх, |
Помирають у горлі клятви |
Знов у тебе, мов плач скорботні, |
І виходять на берег ліжка |
Злі русалки з очей твоїх... | (2)