Пропажа

Навіть ніжній любові приходить кінець,
Неозорої туги кінчається пряжа...
Що ж робити, нарешті, з розстанням сердець,
Як тебе позабути, безцінна пропажа?

Скоро підеш ти з кимось другим під вінець,
І волосся, і роздуми тихшими стануть...
І блакитних пожеж наш весняний танець
Навіть в пам'яті серця назавжди розтане...

Будуть дні пролітати, як сиві вітри,
Будуть сірі роки невідрадністю схожі...
Без кохання ти житимеш так до пори,
Поки серце мовчить і думки не тривожать...

Але прийде той час, коли зовсім одна
Будуть сутінки в чистому, тихому домі,
Візьмеш ти телефон і смертельно блідна
Набереш той загублений в пам'яті номер...

І тобі відповість чий-то голос чужий:
Він поїхав давно – тільки те він і скаже...
І тоді ти заплачеш: Єдиний ти мій!
Як тебе позабути, безцінна пропажа?..