Жіночий портрет

Ти - чесна жінка, ти не продаєш
Своєї вроди й пестощів за гроші,
Нещирих поцілунків не даєш
За лакомство нещасне, за розкоші.

Ти - горда жінка, ти не увійшла
В кубельце, звите дружніми руками,
Найтяжчу працю ти собі взяла,
Несеш мовчазно довгими роками.

Ти - добра жінка, слів терпких нема
У тебе для таких, що "впали низько",
Хоч злидні перетерпіла й сама,
Хоч і тобі була спокуса близька.

А ти не впала! Чом же ти чола
Не можеш гордо зняти перед тими,
Що продають себе задля срібла,
Ганяючись за примхами пустими?

Ти - щира жінка. Тим своє чоло
Ти хилиш низько, про таких згадавши,
Що продаються; знаєш, як було
Їм гірко й солодко, в неволю впавши.

Бо продалась і ти. Не за срібло
І не за ласощі, не за дарунки,
Але за те пестливеє тепло,
За любі речі та за поцілунки!..

Се ж голод серця гнав тебе за тим,
У кого в очах діаманти ясні,
Чий сміх тобі здавався золотим,
А кучері були, мов грона рясні.

Не тіло ти, а душу продала,
Свій хист і розум віддала в неволю,
У каторгу довічну завдала, –
І гірко й солодко тобі до болю...