Симфонія спраглого серця

Ти кажеш: "Кохання нема...
Кохання, як опій, отрута для мас..."
А я бачу пісню в чарівних очах,
Покриту туманом, пісню про нас...
Пісню, яку я тобі заспівав,
На відгук у серці твоєму чекав...
Пісню, яку знов співаю тобі,
Як без кохання живеш ти в журбі...
В очах твоїх блищить протест, |
Що будить простір вражень... |
Бо ти сама не віриш в те, |
Що про кохання кажеш... | (2)

Ти кажеш: "З коханням кінець...
Я вже не знайду в ньому сенсу..."
А я у словах твоїх чую оркестр,
Симфонію спраглого серця...
Я чую симфонію струн кількасот,
Мелодію пристрастей, ночі акорд...
Ця ніч для нас двох переможе журбу,
І щастям наповнить безсоння добу...
Бо в голосі милому сила тепла, |
Що з пристрастю жар заплела... |
А про кохання твої всі слова - |
Це лиш завіса димова... | (2)

Ти кажеш: "Кохання – курям на сміх!
Любов — це тягар і мука..."
А очі перечать: Згодна на гріх,
На гріх і його спокуту...
В очах бачу голод палкої жаги,
Що сильно у скронях пульсує...
І не кажи ти мені не кажи,
Що ти його зовсім не чуєш...
В очах твоїх бачу тугу і жаль, |
Що більше не буде нічого... |
Кохання бракує тобі повсякчас, |
Чому ж ти тікаєш від нього?.. | (3)