Ти далекий і живий донині

Приспів:
Ти далекий і живий донині,
Незнайомий, але й знаний теж,
Заховавшись в довгій самотині,
Вже мене не кличеш, не зовеш...

Сто доріг, мов змії, розплатались
В тисячі незвіданих розлук...
Все життя жилось, немов прощалось,
Як прощається з стрілою лук...
Ти мене не відлюбив, не випив,
Навіть я б сказала — недопив...
Сумовитий вечір десь захлипав
І фіранки чорні опустив...

Приспів.

Ти єдина в самоті розрада,
Просвіток смеркальної пори...
Не кажи — тебе чекала зрада,
І любов ждала — не говори...
Як, скажи, до тебе я вернуся?
Сном? Явою? Мертва чи живцем?
І до кого словом обронюся
Зболеним? Перед чиїм лицем
Я тоді повідаю про долю —
Ту, що, ніби зашпори, зайшла
В душу. Але кожну — славословлю...
Я страждала? Отже, я жила...

Приспів.