Ти і я

Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом, небом вічним,
Ти мене зустрів і не зберіг?

Ти і я — це вічне, як і небо...
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть горді Ти...

Як це все буденно! Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою... Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для тебе так трагічно
Те, що я чиясь, а не твоя...

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль...

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, тремтіла зірка
У тумані тривожних дум...

Але певна, що жодного разу
У вагання і сумнів час
Дріб'язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас...

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов...
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов...

У твою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну добу:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я для тебе лише й живу!

Як це все буденно! Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою... Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я...
І тому для тебе так трагічно
Те, що я чиясь, а не твоя...