Я збрехала тобі

Я збрехала тобі. Я злукавила серцем й збрехала...
Я ковтнула сльозу, щоб не бачив, як справді болить...
Я чекала тебе. Я так довго і вірно чекала!
Я молилась, повір. Я всю Вічність молилась за мить...

Я писала кудись, розтинаючи простір листами...
Я наосліп ішла, замітала дорогу назад,
Аби знов не прийти у самотність своїми слідами,
Бо тебе там нема! Там залишився наш листопад...

Не втрачай мене просто. Я тут. Я тамую самотні хвилини...
Я чекаю тебе і п'ю вкотре ромашковий чай...
Я твоя - не одна. Ти у мене - один, ти - єдиний...
І так важко піти. І ще важче сказати: "Прощай"...

За вікном листопад так туманно надихав на небо...
Місто сонно мовчить, перекутане в сірих димах...
А мені... А мені... А мені до безпам'яті треба
Дочекатись тебе й розчинитись в безглуздих словах...

Щось сказати, щоб ти дав отямитись, взявши за руки,
Щоб затримав, прогнав!.. Щоб я мовчки пішла в листопад...
Не буває в житті... Не буває легкої розлуки!
Прислухаюся ще: раптом тихо покличеш назад...

Я збрехала тобі. Я злукавила серцем й збрехала...
Я ковтнула сльозу, щоб не бачив, як справді болить...
Я чекала тебе. Я так довго і вірно чекала!
Я молилась, повір. Я всю Вічність молилась за мить...