Кохання – міф

Я добра не жду і мовчу частіше...
Кожен біль дрібний чую я гостріше...
Маю в уяві тонни мрій і марень...
Де ж та опора? Летить зі мною вниз...
Я добра не жду, я страждаю більше...
Я завжди тремчу, в мене це як вічне...
Вийду за межі, світле геть зникає...
Без спілкування – руйную я себе...

Приспів:
Кохання – міф, бо наші очі не горять...
Зима в душі, і навіть рани не болять...
Кохання – міф, якщо механіка наш секс...
Зима в душі, наш крик давно вже втратив сенс...
Життя – це міф, якщо не вибух...
Воно згорить і звалить з ніг...
Кров як сміття, вогонь як дим...
Життя цвіте, ти мед куштуєш...
Коли воно як динаміт, за мною, чуєш!

Я добра не жду і мовчу частіше...
Кожен біль дрібний чую я гостріше...
Маю для втіхи внутрішні кульбіти...
Падати звикла, цим вже я прониклась...
Я добра не жду і мовчу частіше...
Ти не вір в мій сміх, він не найщиріший...
Я в власній сфері, кішка – не пантера...
Кров закипає, усе кипить, весь час...

Приспів. (3)