Та любімся, файна рибко

Ми йдемо з полонини, зорі стоять низько,
Під ногами стежка в'ється, як гадина близько.
Ти смієшся, мов росинка, світиш, як світлиця,
А мені би лиш до тебе обійняти, любця!
Ми ся знали ще малі там, де гори і хмари
Ти у вінку з ромашок, я стою як парубок,
І тепер, коли зустрів, світ уже не спиню,
Бо від тебе, моя рибко, душу я згубив, ну!

Приспів:
Та любімся, файна рибко! Не жури нікого,
Бо життя то лише мить, а кохать дорога.
Любімся, файна рибко! Хай би грім гримів.
Але знати, що я - твій - от найкращий спів!

Кажеш мій, але не мій, і то правда сила,
Бо як любиш то палає, аж би ніч горіла!
Я роблю й на роботі, а думки до тебе,
Навіть сон не візьме, як нема потреби...
Люди кажуть, дурні діти, що ся так кохають!
А ми ж просто живі, поки душу маєм!
Бо світ все минеться, як вода з потока,
А любов, коли справжня, лишиться глибока!

Приспів.

Гей, гармонія грає і душу виливає,
Моє серце кам'яне в тобі розпливає...
Хочеть гори тяжко йти, а в долину мушу,
Бо без тебе, файна рибко, пропадає душа...
Гей, та як буде колись важко, згадай ті поляни,
Як ми колись молодими співали, кохали!
Бо допоки б'ється серце, де шумить смерека,
Будеш ти - моя навіки, моя любко файна!