Засніжений вокзал

Старий перон. Засніжений вокзал.
Твій потяг віддаляла тиша ночі.
Так палко, мов востаннє, цілував
І з ніжністю дивився мені в очі.
Ця мить і досі на моїх вустах
Лишилася терпким, п'янким відбитком.
Шеврон тримаю міцно у руках
І нюхаю, мов ту чарівну квітку.

Очима ти сказав мені: "Люблю!"
Теплом укутав ніжну мою душу.
Тримай в полоні губ своїх, молю, —
Я цим коханням смакувати мушу.

Ти ключ до серця миттю підібрав,
Мов той скрипаль, зіграв чарівні ноти.
Я відчувала, як мене кохав,
Коли твій погляд застигав навпроти.
Я так тремтіла — вже не мала сил,
Хотіла огорнутися коханням.
Злітала в небо, хоч не мала крил,
Неначе це і вперше, і востаннє.

Очима ти промовив: "Лиш моя!" —
Волосся поправляючи рукою.
Неслась в мені нестримна течія,
Торкала вуст бурхливою рікою.

Були удвох. Одні на цій землі.
Нікого в нашім світі вже не бу́ло.
Десь ген, далеко, грали скрипалі
Мелодію, яку серцями чули.
Та кликав у вагон старий вокзал —
Твій потяг від перону віддалявся.
"Кохаю. Ти чекай!" — мені кричав,
А я молила: "Лиш живим вертайся!"