Ріка спогадів

Денне світло тихо тане,
І розквітають нічні ліхтарі.
Ріка мій погляд ніжно манить,
А тебе за туманом ховає таксі.
Нас світлофори зупиняли
Під зоряним містом уночі.
Знайомі місця нас огортали
Тим спокоєм спорідненої душі,
А згодом ми й далі крокували...

Приспів:
Ріка тебе у спогади навмисно тягне, |
І хвилями мене невблаганно ранить, |
Даруючи ілюзію, що знов прийдеш ти, |
Адже знає: від тебе прагну марно утекти. | (2)

Журбою вкриваються думки,
Тих митей не повернути собі,
Які, здавалося, нас крізь час вели
І ніби засяяли від щастя ключі.
Ти більше невідома мені,
В інших відтінках тепер твої дні,
А я все ще тут — біля тієї ж ріки,
Що так часто повертає тебе у мої думки.

Приспів.

Ріка краплями малює твій образ,
І до нього намагаюся дотягтися.
Рукою таки торкаюся води - бодай раз,
І ти раптом зникаєш, тікаючи кудись.
Ніби холодно шепочеш: Тільки без образ.
Пильно вслухаюся в знану течію,
Наче чую нотки осіннього дощу.
Безсило обриваюся - й у тій ріці тону,
І так миттю розсипається сюжет мого сну.

Приспів.