Ти винен сам

Я кохала тебе з залу і зі сцени,
Я кохала тебе, всі береги Сени.
Та історія чомусь вщент невесела...
Ти співав не мені, а комусь поеми.
Нам бувало ніби добре візавізами.
Нас не розділити на кордони візами.
Ні автобусом, ні літаком, валізою...
Я - твоя вся, а ти - мій,

Приспів:
Пробач, ти винен сам,
Я все тобі віддам!
Стріляй! Я прийму цей удар!
Побач, я вся твоя,
Хоч ти мене й прокляв...
Ламай! - Я буду ще жива!

Я закрила очі, вигадала сцени,
Де ти блукаєш моїм тілом наче вчений.
Ти карав мене мовчанням, не проблема,
Я робила собі боляче й без тебе...
Крик про допомогу летів кудись в небо,
Віддавав гірким й солодким наче медом.
Я помаду витру рукавом від светра,
І залишу поцілунок не від себе...
Стою в протязі, могла би в морі синьому
Бути піною такою же безсилою.
І стріляла всі ці кулі тобі в спину я...
Чи стала сильною?
Я із цим сама, іншого нема...
Я тебе не чую і прозорими
Ставали всі твої слова,
Ти мене створив, ти мене убив,
Ти мене не знав...
І прозорими ставали всі твої слова,
Ти мене створив, ти мене убив,
Ніби жартома...

Приспів.

І все, ти винен сам,
Нічого не віддам.
Стріляй! - Я відіб'ю удар!
Поплач, не повернусь.
Ламай! - Я не зігнусь!
Ти в цьому всьому винен сам.