Листи до берега

За тисячі літ від Різдва Любові
Я знову пишу тобі паперові
Листи на знелюдненому пероні,
Не жду поїздів попутних...
Руїни назовні руїнам вторять
Всередині нині кінець історії,
Бог свідок, коли я ще бачив зорі.
Не так уявляв майбутнє...

Без тебе змінялись і йшли епохи,
Здійснились похмурі слова пророків,
Єдине, що нас оминуло – спокій,
Тепер у війні погрузли...
Під гуркіт я мовчки готую каву,
Дивлюсь, як пробігли років состави.
Чи рано чи пізно мене поплавить,
Якщо я іще при глузді...

Цвіт вишні осипався після зливи,
Прекрасне - в цім світі найбільш вразливе.
Бракує триноги та об'єктива,
Який би усе засвідчив...
Не знаю, де лист цей тебе застане,
Із присмаком гару й сльози в гортані
Реальність розібрану на деталі
Збираю в пейзаж вітчизни...

Від опіків плями на шкурі степу,
Спитаєш, напевно, як жив без тебе...
Сюжет міг би втілитись у бестселер,
Але я спалив солому.
А голку даю тобі на поталу,
Твоє зрозумієш колись – настало,
Так жодна ніколи й не покохала,
Як ти мене вічність тому!..

На сході часів під пташиний вереск
Вхоплюся плечей твоїх, наче берега,
Куди іде ніч туди сон – за двері,
Крохмальне ранкове світло.
Наснилося ціле життя сьогодні,
У ньому були ми весь вік самотні,
Дивись, як безжалісно безтурботно
Цвіт вишні летить на вітер...