Намалюй нам щастя

Митець веде пензлем по білому полотні,
І її обличчя проступає крізь мазки фарби,
Стомлені очі ще не пізнають барв почуттів,
Хоча самотнє серце давно цього прагне.
Малюй дві лінії самотніх історій,
І змивай із них усе, що було болем,
та фарбами життя їх оживи знову.

Приспів:
Намалюй нам щастя легким помахом руки,
Де тиша не лякає і не стає дзеркалом самоти,
І раптом - кольори горять, коли світ тремтить,
Намалюй нам щастя - так, як вмієш тільки ти!

У теплих фарбах розчиняється її сухий біль,
У кольорах повільно тане остання сльоза,
І її очікування застигає на білому полотні,
Серед гамірних вулиць він знаходить її погляд.
Малюй одну лінію спільної історії,
І сонячний колір у неї вплети,
Та фарбами життя її оживи.

Приспів.

Серед загублених днів і відлуння кроків
У натовпі стоїть митець із пензлем у руках,
Фарби хвилями вбирають кожен легкий дотик,
І дві самотні долі починають звучати як одна.

Приспів.

Серед поспіху перехожих, де час занімів,
Митець здалеку бачить відблиск своїх фарб,
А він на коліні з обручкою - голос тремтить,
Вона ловить його погляд і тихо каже: "Так".

Приспів.

Мовчки простягає митець картину їм.
Погляди стихають - бачать свій світ.
І сльози тихо блищать на краях повік.
Тепер знають: щастя намалював їм
Цей нікому невідомий чоловік...