Невикрикнутий клич

Твоя рука привітно і тривожно
Метнулася з вагонного вікна.
Не можна крикнуть і почуть не можна,
Що на прощання змовила вона.
Кохана, знаю! На перонах станцій
Багато слів за димом понеслось,
Багато слів, не сказаних коханці,
Яких сказать і чуть не довелось.

Приспів:
Кохана, слухай! Чуйно, по-жіночи
Ти вмієш слухать далечінь і ніч, -
І ти почуєш серцем серед ночі
Мій стриманий, невикрикнутий клич.

Мої долоні пахнуть ще духами,
Які мені на руки ти злила.
І під казенними чужими подушками
Іще знайду я тінь твого тепла.
І житиму я згадкою і тінню,
І житиму чеканням, доки знов
В ніч вересня, в холодну ніч осінню
З вагонних вікон твій почую зов.

Приспів.

Я не зійду з двоїстих ліній колій,
Де вже згасає мево голубе,
І в самоті, такій одверто голій,
Безмовно й тужно я зову тебе.
Вертайся, люба! Туфельки знайомі
В кімнатах наших знов застукотять,
І от тоді в маленькім нашім домі
Я те скажу, чого не встиг сказать...