Дорогами долі

Я блукав по землі, протоптав сто доріг,
Все шукав ту любов, що із неба зорею.
Тільки серце своє запалити не міг
І нікого в житті не назвав я своєю.
То єднав я мости, то спалив їх дотла,
Помилявся вночі у чужих лабіринтах.
Ілюзорна весна за собою вела,
Залишаючи слід на розчавлених плитах

Не помітив, як осінь прийшла на поріг,
І зима мої скроні сніжком притрусила.
Я лишився один серед тисяч доріг,
Коли раптом мене підняла твоя сила.

Скільки років прожив, та не знав до пуття,
Що буває любов, наче спалах, бездонна!
Ти весною прийшла в моє тьмяне життя,
І душа ожила, мов священа ікона.
Я твій образ святий у душі малював,
Він приходив у сни, хоч незнав я обличчя
Я крізь натовп чужий твої очі шукав,
І почув крізь роки голос твій мене кличе.

Я тепер зрозумів: все, що було колись -
То була лиш предтеча, розмиті ескізи.
Наші долі до краплі в одну вже злились,
Ми здолали тумани, дощі та всі кризи.

Ти вернула життя, відігріла єство,
Полонила мене без єдиного слова.
В твоїх чистих очах - моїх днів торжество
І щаслива, нова, нескінченна розмова.
Не помітив, як осінь прийшла на поріг,
І зима мої скроні сніжком притрусила.
Я лишився один серед тисяч доріг,
Коли раптом мене підняла твоя сила...