Скажи, нащо тебе я полюбила

Скажи, нащо тебе я полюбила,
Скажи, нащо довірилась тобі?
Коли б не ти, - сумна б я не ходила
І день і ніч не плакала б в журбі.

Без тебе я, як цвіт без сонця, в'яну,
Без тебе, ох, як тяжко в світі жить!
О, де, скажи, я чарів тих дістану,
Щоб як забуть тебе і розлюбить.

Забуть! Бо сил терпіти я не маю!
Забуть! Бо так я змучилася вкрай!
Коли б ти знав, що я переживаю,
Який, бува, охоплює одчай.

Коли б ти знав мою журбу та муку,
Коли б ти знав, що я пережила!
Не раз, не два, піднявши вгору руки,
Тебе, і світ, і долю я кляла.

Кляла я все: і мрії ті дівочі,
Що рано так, ох, рано одцвіли...
Кляла твої веселі ясні очі,
Що, бач, мене до чого довели.

І ту весну з пахучими квітками,
Той день і ту щасливу мить,
Коли мені, закоханій без краю,
Ти клявся бути вірним і любить.

Твоїм словам не вірить не могла я,
Вони були, як пісня чарівна.
Тепер зосталась я сама без пари,
Сама одна, навіки я одна.