Перемога Корсунська

Ой обозветься пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
" Гей, друзі-молодці,
Браття, козаки-запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте,
Із ляхами пиво варити зачинайте:
Лядський солод – козацька вода,
Лядські дрова – козацькі труда".
Ой з того пива
Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили,
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.
За ту бражку
Зчинили козаки з ляхами велику драчку;
За той молот
Зробили ляхи з козаками превеликий колот;
А за той не знать-який квас
Не одного ляха козак, як би скурвого сипа, за чуба стряс.
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали,
А козаки на ляхів нарікали:
"Ой ви, ляхове,
Пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?"
Тогді козаки ляхів доганяли
Пана Потоцького піймали,
Як барана, зв'язали
Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.
"Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе й досі розум жіноцький?
Не вмів ти еси в Кам'янськім Подільці пробувати,
Печеного поросяти, куриці з перцем та з шафраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати
І житньої соломахи з тузлуком [уплітати].
Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!"
Тогді ляхи чогось догадались,
На [орендарів] нарікали:
"Гей, ви [орендарове],
Поганські синове!
Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали.
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового –
По півзолотого,
Від пішого – по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця –
Відбирали пшоно та яйця.
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького єднайте,
А то як не будете Хмельницького єднати,
То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко тікати".
[Орендарі] чогось догадались,
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі,
То погубили чоботи й онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута.
На річці Случі
Обломили міст ідучи, Затопили усі клейноди
І всі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі...
. . . . . . . . . . .
Отеє, панове-молодці, над Полонним не чорна хмара вставала;
Не одна пані-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-ляшка:
"Нема мого пана Яна!
Десь його зв'язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана".
Озоветься друга пані-ляшка:
"Нема мого пана Кардаша!
Десь його Хмельницького козаки поведи до свого коша".
Озоветься третя пані-ляшка:
"Нема мого пана Якуба!
Десь Хмельницького козаки та, либонь,
повісили його десь на дубі".