Ой, із-за гори вітер повіяв

Же! Ой, із-за гори вітер повіяв, гой дай!
Же! Штирнацітий рік сумненьтьий настав, гой дай!
Же! В неґілю рано я розказ дістав, гой дай!
Же! А в понеґівнок з родом сі прощав, гой дай!

Же! Прощай ми', жінко, та й дрібні ґіти, гой дай!
Же! Близькі, дилекі мої сусіди, гой дай!
Же! Я на войну йду, вже сі не верну, гой дай!
Же! Лекіла кулька та й через гору, гой дай!

Же! Вдариласі вна та й у грудь мою, гой дай!
Же! Потекла кровці та й річеньтьою, гой дай!
Же! Спадаї уна аж до Дунаю, гой дай!
Же! Йа в тім Дунаю тихая вода, гой дай!

Же! Там розмов'яла ой жона моя, гой дай!
Же! Дес мого мужа та й з войни нема, гой дай!
Же! Дес 'го прикрила сирая земля, гой дай!
Же! Дес 'го прикрили, похоронили, гой дай!

Же! Та й навікь їму не подзвонили, гой дай!
Же! До вдної ями по сто зносили, гой дай!
Же! Ґіточки мої та й дрібнесеньті, гой дай!
Же! Настанут роки та й сумнесеньті, гой дай!

Же! Ой, шо ж той москаль в свікі наробив, гой дай!
Же! Кілко він ґітий та й осиротив! Гой дай!
Же! Нашого тата із войни нема, гой дай!
Же! Хто нам віоре, як прийде весна? Гой дай!

Же! Хто ж нам даст їсти, як прийде зима? Гой дай!
Же! Ой, шо ж той москаль в свікі наробив, гой дай!
Же! Кілко він жінок без мужів лишив! Гой дай!
Же! Йа нас на свікі кілко удовиць, гой дай!
Же! Та як на небі без числа зірниць, гой дай!