Покладу я та на вікно горіхову гранку

Покладу я та на вікно
Горіхову гранку,
Кажут єму: Вібирай сі! -
Він має коханку.

Йде жандарь та до церкви,
Та й сі правулює, -
В жендареві, каже, шєпці
Та злий дух воює.

Ой, иде піп молоденький
Та на службу Божу,
А він єму відзиває:
Я тобі поможу!

Гой пішов піп до вівтарє
Службу відправ'яти,
Жендарь віліз на хореньґві
Апостол четати.

Відправив піп службу Божу,
Та людей жегнає,
Жендар изліз из хореньґві,
Людем сі кланяє.

Та вклонив сі усім людем,
Та й одному пану,
Ий стоїт любка в кутку:
Раз сі на ню гляну!

Подивив сі суда-туда,
Стоїт любка в кутку.
Ой взєв єї та за руку,
Повів єї в сутку.

Хоґім, хоґім, файна любко,
Понад торговицу,
Мемо пити в жиґівочки
Медок, сливовицу.

Але тота жиґівочка
Ввес напій держєла,
Та вна з того чужолоства
И ввес профіт мала.

Але прийшов Николочка
Двері розмикати,
Ані ключє, ані жінки,
Ні шо обідати.

Йде Никола дорогов,
Иде та й думає,
За ним, за ним молодиці,
Иде вдоганяє.

Чого ж то ти, Николочко,
Ідеш та й думаєш,
Відай же ж ти, Николочко,
Жіночки шукаєш?

Иди, иди, Николочко,
Понад торговицу,
Твоя жінка из жендарем
П'є мід, сливовицу.

Але пішов Николочка,
Став коло світлиці, -
Єго жінка розібрана,
Гола до спідниці.

Але пішов Николочка,
Став коло кидрочки:
Але й жендарь розібраний,
Голий до сорочки!

Але пішов Николочка
Сокєрки ґістати:
Дайте-ко ми сокєрочки,
Двері розрубати!

Та як ґістав сокєрочки,
Ой, розрубав двері,
Забрав річи жендареві
Аж до фульвальтері.

Пішов жендарь на касарню,
Радит сі камрата:
Пораґь-ко мні, камраточку,
Як рідного брата.

Та як тебе, камраточку,
Порадити маю?
Коли в твоїх інтересах
Я нічо ни знаю.

Послухай-же, камраточку,
Шо буду казати:
Ци би ни мож за Николов
Погоню післати?

Та як стали за Николов
Йа в погоню бічи,
Завернули Николочку
Й жендареві річи.

Коханечко моя люба,
Шо буду робити?
Прийде ми сі через тебе
Жикє загубити.

Послухай-же, жендарику,
Послухай ти мене,
Як загубиш своє жикє,
Ни лиши ж ти мене!

Та там тогди ніхто ни був,
Лиш одна кухарька,
І застрілив жендарь себе
Та й свою коханку.

Ишли туди дві Марічки,
Собі говорили:
Вістрилили на касарни,
Аж гори здрижєли!

Вістрилили на касарни,
Аж гори здрижєли,
Молодого Николочку
Кольки в боки взєли.

Ой, пішов Николочка,
Став коло світлиці,
Та вже жендарь зажмурений,
А вна ше дивит сі:

Николочко молоденький,
Ти мій приятелю!
Бери ж мене до домочку,
Най тут ни вмираю.

Послухай же, Николочко,
Шо буду казати:
Ци би ни мож, Николочко,
По ксьондза післати?

Ци би ни мож, Николочко,
По ксьондза післати?
Шоби єму перед смерков
За гріхи сказати.

Ой, прийшов піп молоденький
Та став сповідати,
А молода, як ягода,
Ой стала дрижати.

А молода, як ягода,
Ой, стала дрижєти:
Ти ни бій сі, я ни жендарь,
Ни буду стрілєти.

Казала сі поховати,
В купі головами: -
Шоби була розмовочка
На кім сьвікі з нами.

Ой, ковала зазулечка,
Ковала, бінчєла,
Вже тобі сі, жендарихо,
Співанка скінчила.